Мамин рушник

Гацелюк Ольга Миколаївна,

вчитель вищої кваліфікаційної категорії,

 «старший учитель» Оситнязької ЗШ І-ІІІ ступенів

Виховний захід для учнів початкових класів:

«Мамин рушник»

1. У нас сьогодні наче вечорниці:

Милують око диво-рушники.

Дівочий спів лунає у світлиці

Як добре, що є звичаї такі.

2. Добре збиратися разом, співати, гуляти,

Про Україну-неньку розмовляти,

Дізнатись більше про традиції, обряди.

Культуру та історію – ми завжди раді.

3. А як же не згадати про пісню:

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце крає від жалю.

4. Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не висиха вода.

Свято шанують закони роду,

Душі народної скарбниця не згаса.

5. День добрий, любі друзі,

Ми раді вас в цей день вітати,

На світлому і радісному святі,

І запросили всіх до хати.

6. Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним гожим віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Ви, напевне, вже здогадалися, що сьогодні мова йтиме про рушник. Жінки і дівчата на Україні дуже любили вишивати рушники. Вишиті рушники вважалися священними, їм поклонялися наші предки. Їх передавали як оберіг із роду в рід.

            Перший витканий рушник призначався для гостей. Він висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик із водою і люб’язно пропонувала свої послуги. Він називався утирачем. При зведенні житла рушниками застеляли підвалини. Рушниками піднімали сволоки і потім рушники дарували майстрам. Коли вже стіни були зведені, вгорі в кутку вішали ікону, а на ній рушник. Люди кажуть:

Якщо ікони не покрити

Рушником квітчастим,

То не можна нам до неї

Молитву казати.

Такий рушник називався покутним або божником.

            На Юрія, 6 травня, господарі йшли в поле з хлібом-сіллю на рушнику. Так робили і в перший день оранки, сівби і жнив.

            А ще в народі казали:

·        Рушник на кілочку – хата у віночку.

·        Хата без рушників – родина без дітей.

·        Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

А ще були рушники для посуду, столу, лави називалися стирачі. Ще рушниками накривали діжку з тістом, з ним ходили доїти корову. Рушники, відповідно до призначення, виготовляли з різних ниток. Утирачі й стирники ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові – з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні: середу, п’ятницю або суботу. На вишитий рушник повитуха приймала немовля.

Перше дихання немовляти

На сніжно-білім полотні

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

      Є рушники, які називаються кілковими. Вони висять на кілочку. Ними прикрашають картини, дзеркало, рамочки з фотокартками. Рушники біля вікон і дверей були оберегами. Крім візерунків тут були вишиті і слова-обереги.  

      А зараз послухайте пісню і скажіть, з якою метою вишитий рушник.

      Слухання пісні «Рушник».  ( Рушник давали синові у далеку дорогу)

      Є рушники-росяночки для дівчаток-школярочок, а для хлопчиків матусі вишивали рушнички, які називалися грайликами. А які рушнички вишивають наші дівчатка для мам?

Виконання дівчатками пісні «Рушничок»

      Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчя оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок.  Рушники дівчатка починали готувати з 10 років. Дівчина повинна була наткати і навишивати рушників на все життя.  А чи знаєте скільки потрібно було рушників вишити, щоб до весілля встигнути і до заміжжя приготувати?

      Є така пісня:

У коморі сволок –

На ньому рушників сорок.

Біжіте, принесіте.

Боярів прикрасіте!

7. Вишиваю рушничка різними нитками.

Там калина молода й ружі з солов’ями.

І барвінку синій цвіт, кущ рясного глоду.

Український рушничок – символ мого роду.

8. Ой, у вашій хаті, наче у вінку.

Господиня – квітка, пишна ружа,

До праці видно не байдужа.

На обручі білім – пампухи, калачі.

А рушників скільки!

Певно вишивала вдень і вночі?

9. Вишивала десять рушників, вишивала.

У скрині дубовій рядочком складала.

У самому Києві нитки купувала.

А ненька все сварилася: «Мало!»

Ший, дитино, полотно з любов’ю прикрашай.

Рушник вишиваний – родини душа.

10. Вигаптуй на небо райдугу – доріжку,

Простели до сонця вишивку маніжку,

Щоб на тій доріжці з лебедями- снами

Плавати до щастя білими човнами.

11. Хліб на столі, запашні паляниці.

Хліб на столі осяйний,

Пишний, високий, як крила жар-птиці,

Гріє хрещатий рушник.

Все є на ньому: стишле колосся,

Кетяги хмелю, спів солов’я.

Те що прибуде, і те, що збулося, доля Вкраїни й моя.

Вже коли совість, як хліб, зачерствіла,

В двері постука біда

Ненька Ісусова – мати Марія

Під рушниками рида.

12. Неповторна музика натхнення.

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте.

13. Рушники хрещаті, у світлиці дзвони,

Вишиті, як доля, чорним і червоним.

Чорне – то розлука, біль без вороття,

А червоне – вірність на усе життя.

14. Візьму голку, клубок шовку, полотно біленьке,

Та й подамся у садочок, де сонце ясненьке.

У садочку подумаю, котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір для вишивки взяти.

Красну ружу і гвоздиків букетик нарвала,

І роботу любимую свою розпочала.

Ой, вишивки мої любі, я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву, а де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця рідну Батьківщину.

Щоб сміялася сорочка файними квітками,

Щоб пишалась Україна своїми майстрами.

У дитинстві вчилася вишивати Леся Українка. Славилася умінням вишивальниці Ольга Кобилянська. Франкова хата в Нагуєвичах уся потопає в рушниках. Каменяр розумів і цінував їх витончену красу. У багатьох оселях, музеях, школах можна зустріти невеличкий рушничок з вишитим «Заповітом» Тараса Шевченка.

15. Було дарунків мало у житті.

Найбільший скарб - не срібло і не злото.

Рушник в червоно-чорнім вишитті,

Матусі рукодільниці робота.

Його повіз Тарас у Петербург.

В краї чужі, холодні та байдужі,

Аби прогнати з серденька журбу,

Вдивлявся довго в ті багряні ружі.

Аж поки в сон приходило село,

Рушник крильми легенько пестив скроні,

Неначе неня клала на чоло

Свої кріпацькі втомлені долоні.

Шевченко – рекрут. Орський каземат.

Чужих степів історія убога.

Бездумна муштра, літо чи зима,

Немає звістки з волі ні до кого.

Не раз душа зривалася на крик.

О, Боже милий, за які провини?

І знов надії зігрівав рушник,

Мов довгожданий лист із України.

В кулак стискалась з олівцем рука,

В ряди ставали з ненавистю, сумом оті,

Що будуть жити у віках, святі пророчі Кобзареві думи.

            Не менш трагічною була доля  українського поета – шістдесятника Василя Стуса. Молодий науковець у часи панування Компартії підніс свій голос за незалежність української мови, нації, держави. Суд, концтабори, знущання конвоїрів, невиліковна хвороба. Смерть. Хрест на могилі Стуса од осені до весни заквітчував кетяг калини і вишитий гладдю рушник.

Не раз шматували на клоччя його конвоїри круті.

На ранок він знову тріпоче, як птаха крильми, на хресті.

Шукали із псами на пару ночами в байраках.

Дарма. У карцерів блоках, на нарах. Начальство водили. Нема.

І знову жахалась сторожа, начальству тепер ні гу-гу!

Ну, звідки він взявся. О, Боже! Вкраїнський рушник у снігу.

Трудні, як долі сторінка, цвіли у мордовських краях

Дружина, сестра-українка рушник вишивала чия?

Яку треба мати відвагу,Голгофу яку перейти,

Щоб навіть в застінках Гулагу святиню оцю зберегти!

Минали зневіра та відчай. Вже інше водили перо.

Кулаги на світі не вічні, вічні Софія й Дніпро.

З давніх- давен полтавські рушники , зазвичай, вишивали червоними нитками. Бо червоний колір – символ кохання, сонця, життя. А також були рушники вишиті синіми та білими нитками. Калина на рушнику це символ дівочої вроди. Буває біля калини вишите листя дуба. Це поєднання краси і сили. На Київщині властиві такі кольори вишивок – як білий, коралово-червоний, відтінений чорним. А для поділля в орнаментах поєднані чорний з вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого кольорів. Але найбільше поширені одноколірні – червоні або чорні. На Буковині характерні різноманітні геометричні та рослинні візерунки. Красиво вплітаються в малюнок червоний, жовтий та зелений кольори. А що символізують кольори на рушниках?

Червона смуга – нехай подорожньому світить сонечко.

Зелена барва – зустріч із добрими людьми, добрі покупки.

Коричнева – щаслива дорога з чистим небом і ясним сонцем.

Синя, жовта – символ здоров’я, удачі.

Чорна і червона – це журба і любов.

У нас на Кіровоградщині теж є свої рушники. На День Незалежності навіть проводився парад рушників.

А зараз наші учні покажуть вам рушники нашої місцевості.

(Парад рушників)

Лягли роки на ніжне вишиття, де хрестиком, де гладдю, де стібками,

Немов усе матусине життя зріднилося із диво-рушниками.

В селянській хаті ми прийшли на світ, вона чомусь все меншає з роками.

Один у ній був вічний заповіт – це Матір Божа попід рушниками.

І поки не злиняє вишиття, ніхто наш рід на зраду не осудить.

Цвістиме сад, зростатиме дитя, була Вкраїна і довіку буде.

( Розповідь про мої рушники)

Пісня «Мамина вишивка»

Ми маємо надію, що наші дівчатка коли підростуть теж будуть гарними майстринями і продовжуватимуть традиції своїх мам та бабусь. Бо наша Кіровоградщина багата гарними дівчатами.

Танок «Кіровоград»

Рушники хрещаті, у світлиці дзвони, вишиті, як доля, чорним і червоним.

Чорне – то розлука, біль без вороття, а червоне – вірність на усе життя.

16. Ну що ж за свято це чудове

Спасибі вам і щирий всім уклін.

Спасибі на добрі, на гарнім слові,

Живіть багато, будьте всі здорові!

Пісня «Я бажаю вам добра»